Мурали в Києві зростають наче гриби після дощу))) З моменту березневих блукань стежками вуличного мистецтва пробігло якихось три місяці, а в різних куточках столиці з’явилося, мабуть, більше десятка свіжесеньких арт-гігантів – лише на нашому попередньому маршруті тепер височіють ще трійко нових екземплярів.
Продовжуємо досліджувати київський стріт-арт: цього разу для муральної прогулянки обрали Святошинський район – західні околиці коханого міста. Маю зауважити, що концентрація настінних художніх витворів тут майже втричі нижча (поки що), аніж в центральній частині, втім жоден з муралів не залишить байдужим спраглого (вдячного) глядача. Зустрілися з напарником о десятій годині на платформі станції метро “Нивки” і попрямували до кав’ярні “Франсуа” – як же без півлітрової порції ранкового лате. Знаходимо перший об’єкт нашого маршруту – ікону Діви Марії на стіні п’ятиповерхівки, що навпроти храму Пантелеймона.
Мандруємо проспектом до станції “Святошин”: чимчикувати до наступних графіті близько кілометра вже прогрітого сонцем шляху. Тут Київ відкриває свої не надто типові ракурси – промислові краєвиди у поєднанні з романтикою залізничних колій.
По ту сторону мосту занурилися в лабіринти багатоповерхівок і натрапили на пару художньо оформлених під’їздів, що красуються один навпроти одного у затишній гавані батька-хмарочоса: один із них віддзеркалює чернівецькі краєвиди з Хотинською фортецею, інший – мальовниче українське село край соняшникового поля.
Наближаємось до стінопису, котрого спостерігати наяву я, мабуть, очікувала із найбільшим нетерпінням. Фантастично-міфічно-нереальні створіння португальського майстра динамічно вриваються у міський пейзаж, наче спонукають вивільнити своїх внутрішніх демонів…
Своєрідний стиль став такою собі візитівкою автора, його роботи не складно вирізнити з-поміж інших. Доречі, в Києві щонайменше ще одну із стін прикрашає розпис Pantonio (Чоколівський бульвар, 1), а нещодавно його графіті з’явилося на стіні будинку в Чорнобилі (на пам’ять про 30-ту річницю катастрофи).
Когось приваблюють кроле-ластівки (товаришеві вони нагадують морську капусту), а когось – перспективи далекого плавання: з найближчого дворика саме відчалювало судно, щедро посипане сонячними променями.
Дещо західніше від мурала знаходиться монумент, що його звели на честь Миколи Святоші. Ймовірно, назва місцевості Святошин походить саме від його імені, оскільки той за свідченнями одного з літописів мав у своїх володіннях тамтешні землі (сусідньої Борщагівки).
По той бік авто-траси височіє у своїй яскравості геометрична абстракція, що, мабуть, була створена для розбурхування апетиту – її кольорові сектори нагадують мені у різний час то шматочки піци, то льодяники-карамельки)))
Проминули постамент з поважним академіком Вернадським, що зосереджено вивчає черговий шмат мінералу – увіковічнений в граніті він розташований саме там, де бульвар, названий його іменем, впадає в проспект Перемоги.
А далі – зелене море…
Неподалік від “Житомирської” наткнулися на вершину рекламної геніальності, приправлену прапором рідної неньки – хай буде видно навіть з космосу)))
Новобудови, старобудови, недобудови, перебудови – крізь вулиці-сквери-парки-мости під палючим сонцем… Без поспіху закрадаються сумніви щодо доцільності використання лише своїх двох для прогулянки – кожен з нас починає тихо мріяти про велосипед – тут і зараз!
“І мертвим, і живим, і ненародженим…” Після того, як побувала у Зоні відчуження, монументальна творчість, присвячена жертвам трагедії Чорнобиля, не може не зачіпати. Журавлиний ключ в смертоносних обіймах “мирного атома” в ландшафтному парку на перетині проспекту Перемоги з Чорнобильською вулицею:
Що б там не було, а Київ – місто контрастів. Вже через дорогу на дитячому майданчику, захищеному від вуличної метушні бетонними коробками, знайдете калейдоскоп із пошматованих мультфільмів Діснея.
А тоді – за хвилею фантазії: полоскотати Дональда Дака за дзьоб, потягати Плуто за вухо, чи навіть приміряти черевики Мікі Мауса)))
Що ж, врешті-решт маємо покинути проспект Перемоги, далі за маршрутом дещо північніші напрямки. Поблизу саме протікає ріка Нивка, акуратно порізана на ставки. Власне, до наступного муралу вирішили мандрувати вздовж берега Святошинського озера (став №15), котре знову вдало підкреслює столичну контрастність: зліва легенький вітерець бавиться з очеретом і перебирає листя дерев понад озером, а справа рядами вишикувалися суворі висотки (хай і дещо підсолоджені кольором), і небо розсікають лінії електропередач.
Вдалині вже видніється жовто-синьоокий “Стриж”. Але змушені звернути з приозерної стежки, через перешкоду у вигляді місцевих ремонтно-будівельних робіт.
Вулицею Миколи Ушакова, через Павленка, дійшли до Обухівської, злегка освіжилися холодними напоями і попрямували тією ж Обухівською до вулиці Академіка Булаховського, де й знаходиться шуканий об’єкт муральної творчості.
Ще одну пташечку Алекса можна зустріти на вулиці Івана Франка, 12, що є частиною попереднього (центрального) маршруту київською галереєю просто неба.
На своєму згині вулиця Академіка Булаховського перетікає в Генерала Наумова, котра межує з густими сосновими насадженнями – краса!
А по сусідству намагаються поділити подвір’я диспетчерський пункт і свіжозведена (ще не завершена) церквичка)))
Святошин – дотепи продовжуються:
Повертаємося Обухівською до Академіка Єфремова (що не вулиця – то академік) і тримаємо напрям на схід до станції метро “Академмістечко” (он воно що). На бульварі, названому в честь знову ж таки академіка (сьогодні ми з ним вже бачилися) красується монохромно-поліхромний геометричний живопис.
Розпис сповнений символізму, зокрема, відображає протистояння природи (наприклад, пташина частина земної кулі) і сучасного людського суспільства (маска, одягнена на східну півкулю).
Побродили Академмістечком в пошуках місцини для “поїсти-підкріпитися”. На фоні “відкритих ринків” (напрошується професійне “open markets”) найбільш впевнено почувався тамтешній “макдак” (McDonalds). Вийшли звідти з ніжно-блакитним трофеєм: попрохала собі повітряну кульку, що пізніше пригодиться для імпровізованої фотосесії.
На північ проспектом Академіка Палладіна – просто “божевільний розпродаж”!
Звертаємо на вулицю Генерала Наумова: післяполудневе сонце смажить все наполегливіше – втішаємо себе червневими пахощами липових алей.
Знову на північ – Корсунською вулицею, повз строгі лінії блакитно-білих будівель, що так гармонійно поєднуються з плавними обрисами неба.
Одну із стін Київського ВПУ будівництва і архітектури прикрашає мурал з кумедними інопланетянами – цього разу творчість із серії “веселі язички” (а таким іменем ми нарекли цих чудернацьких створінь ще з нашої першої муральної прогулянки, зустрічаючи їх в найнеочікуваніших куточках Києва) виросла до переконливіших масштабів.
Дісталися Клавдііївською до Робітничої з твердими намірами впіймати потім маршрутку на проспекті Академіка Палладіна до нашого наступного пункту призначення. Зізнаюся, – це було розумним рішенням, оскільки невиправдане намотування кілометрів пішки попри трасу на спеці – розвага надто непевна (я вже згадувала про велосипед?). Тим часом, окрім погрозливого гавкоту собаки за ворітьми одного з подвір’їв, нас супроводжує гуркіт вантажного потяга.
На зупинці “вул. Наумова” після нетривалого очікування та, на диво, не надто нав’язливої проповіді на релігійну тематику від жіночки-перехожої, увійшли в привітно прочинені двері 30-го автобуса, які між-іншим залишилися все такими ж привітно незачиненими після того, як транспорт зрушив з місця, до наступної його зупинки. Такий собі неочікуваний екстрим з найкращими побажаннями від місцевого водія. Мимоволі пригадала, як свого часу їхала назустріч вітру серпантинами доріг Криту в кузові пікапа, споглядаючи неймовірної краси краєвиди…
Якщо ви також скористалися послугами тієї ж маршрутки, то не прогавте вихід на автобусній станції “Лісорозсадник”: тут, на межі лісу та бетонного “лісостепу” ховається ще один скарб… А з мосту через проспект відкриваються чудові види)))
Небо наче доповнює блакитні смуги вуличного арту цієї погожої днини – “Дівчинка з птахом”:
Доречі, з цим муралом пов’язана історія, що набула деякого розголосу в соціальних медіа. Справа в тім, що один із мешканців будинку вирішив облаштувати свою оселю кондиціонером, акуратно його прилаштувавши на обличчі дівчинки. Через обурені відгуки громадськості кондиціонер демонтували, а дитині залишили на згадку родимку біля внутрішнього кутика правого ока.
Поблизу натрапите ще на кілька розмальованих стін:
Схопивши чергову порцію засмаги під час тривалого (невдалого) очікування на транспорт неподалік від Ашану (Біличі), подалися вулицею Стеценка до найближчої зупинки “с. Берківці”.
Звідси на 14-му автобусі дісталися до вулиці Академіка Туполєва. Обережно – пірати!
А так можна перетворити котельню на арт-об’єкт:

Адреса: котельня навпроти будинку на вулиці Академіка Туполєва, 11в
Автор: Kickit Art Studio (Україна)
Патріотичний квітник, осяяний сонцем:
Ще один дуже-дуже бажаний для мене мурал, заради якого я вже добрих дві години не випускаю із рук повітряну кульку McDonalds:
Слоник, що мріє літати. Здається мені, що така ілюстрація може викликати лише теплі позитивні емоції. Ще й мешканці будинку вивісили назовні свіжі одяг та рушнички в доповнення кольорової гами сотень кульок. Що ж, спробую і я піднятися у повітря)))
З протилежного боку того ж таки будинку натхненний творчістю Марії Примаченко (доречі, бували на виставці її робіт в Мистецькому Арсеналі – доволі цікаві) височіє стінопис в неонових барвах.
Попередній муральний маршрут завершували картиною хлопчика, що бавиться паперовими літачками – ностальгія за безтурботним дитинством (вулиця Антоновича, 48а). А тут маємо дівчинку (того ж автора), котра співає в щітку для волосся, приміряючи завеликі мамині туфлі .
Ось такою багатогранною видалася прогулянка Святошинським районом Києва. Знову ж таки зауважу, що даним маршрутом, скоріш за все, ліпше пересуватися велосипедом. Тим не менш, втомлені і щасливі, застопили на вулиці Академіка Туполєва першу-ліпшу маршрутку, що перенесе нас до найближчого метро (“Святошин” або “Нивки”), і приземлилися на сидіння ділитися враженнями.