Columbiada

Ідея створення маршруту київським стріт-артом виникла ще у жовтні минулого року. Інтернетом мандрувало фото стінопису дівчини з вишиванкою Гвідо ван Хелтена, що на бульварі Лесі Українки: випроставшись у повний зріст, він став найвищим у Європі, (принаймні так стверджували творці-організатори), – я просто не могла спершу не зацінити цієї краси, а вже потім не втратити голову від столичної муральної творчості (власне, слово “мурал” тільки-но з’явилося в моєму житті і ще добряче “різало” вухо).

З’ясувалося, що поверхня Києва щедро посипана муралами по всіх усюдах, і це явище вуличного мистецтва вже встигло завоювати як відданих пошановувачів, так і нестримних хейтерів. Безумовно будучи серед перших, хотіла якнайшвидше роздивитися-доторкнутися-відчути. Пригадую, як уперше дихала стріт-артовою атмосферою в Кам’янці-Подільському, а тут же й їхати нікуди не потрібно, лиш вийти на вулиці улюбленого міста! Задумалася навіть про створення такої собі он-лайн карти, на яку буде нанесено всі ці об’єкти київської галереї просто неба. Але поки хтось думає, інший робить))) Виявляється, така карта вже існує, і маю визнати, є найповнішою та найактуальнішою на даний час (з фотографіями та посиланнями): нові мурали додаються майже одразу після своєї появи на світ (оскільки підписана на відповідні тематичні спільноти в соціальних мережах, то пильную за тим ділом); позначено, мабуть, 90% із мені відомих наявних муралів/графіті; і за час користування картою знайшла лиш кілька невідповідностей – можна порахувати на пальцях однієї руки, тай стосувалися вони більшою мірою не так неточностей, як відображення вже неіснуючих (зафарбованих, забудованих) об’єктів. Отож, тримайте посилання – можете також долучитися до наповнення/редагування цієї карти:

http://kyivmural.com/

Нескладно помітити, що густина позначок найбільша у центральній частині міста. Звідси й розпочнемо знайомство…

Втім, спершу коротенька передісторія. Активними пошуковими, можна сказати, точково-частинними, походами я зайнялася ще з лютого, щоб побудувати найбільш насичений, але водночас посильний одноденний маршрут. Навіть зуміла підмовити одного разу подругу, щоб та склала мені компанію. Але як би там не було, свого компаньйона, що подолав зі мною першим весь шлях від початку до кінця, я знайшла випадково. І знову стали в нагоді соціальні мережі:

Тут також варто зауважити, що маршрут буде поповнюватися по мірі знаходження тих екземплярів, що не потрапили в поле зору раніше, або тих, котрі з’явилися вже пізніше, але все ж розташовані на відстані простягненої руки від первинних стежок маршруту. І новостворених очікується немало – йдеться про масштабні, як за розміром, так і смисловим наповненням, роботи: завдяки проекту “Art United Us” (стартував якраз через тиждень від нашого з другом походу) талановиті художники з усього світу створюватимуть свої вуличні шедеври (зі слів організаторів, перших 100 очікується в Україні, інших 100 – навколо нашої планети – так зване “кільце миру”), починаючи з Києва.

Тож зацініть ідею для весняної прогулянки – “8 березня: альтернативна версія”.

Відправною точкою обрали станцію метро “Контрактова площа”, де ми з товаришем домовилися про зустріч вранці о десятій біля храму друкованого тексту, книгарні “Є”, і перш за все завітали до кавового кіоску Coffee Nostra за найсмачнішим лате на Подолі.

Одразу ж погляд привертає яскравий портрет українського козака, синьоокого, засмаглого, чиє обличчя розфарбовують бразильськими орнаментами. Таким чином автор здійснив спробу поєднати свою культуру з культурою місцевості, котру обдарував розписом.

Традиційно для наших реалій, тут не обійшлося без суперечки-конфлікту з кількома представниками активної громадськості, за чиїми переконаннями (схоже, що за законодавством також) в межах Державного історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ” не можна змінювати фасади будинків, принаймні без дозволу Департаменту культури КМДА. Життєво необхідний шмат паперу, що слугував тим самим дозволом, організатори надали. Ймовірно, також отримали згоду на створення муралу в мешканців будинку, чим забезпечили успішне завершення роботи.

Пересуваємось Спаською: пропоную потоваришувати зі звичкою оглядатися-роздивлятися навколо впродовж усієї прогулянки, щоб не проґавити цікавих деталей. Наприклад, позаду “Портер-пабу” знайдете асфальтоване баскетбольне поле, оздоблене графіті по периметру, а через дорогу навпроти – хаотично-різнобарвні вітражі ресторану “Міміно”.

На перетині з Волоською звертаємо вліво (північно-західний напрям, якщо орієнтуватися по карті) і прямуємо до будівлі Державної санітарно-епідеміологічної служби. Зі сторони вулиці Хорива натрапимо на молодого парубка у вишиванці, що перетинає ріку з оленем – своєрідний заклик до людської спільноти звернути увагу на проблеми збереження навколишнього середовища та охорони природи. “Переправа через річку демонструє нам складні часи, але по інший бік обов’язково чекає краще майбутнє”.

З вулиці Хорива однойменним провулком повз Національний музей “Чорнобиль” повертаємось на Спаську, замкнувши невелику пішохідну петлю. Минаємо Київський театр опери і балету, розкішну “колонаду” третього корпусу Києво-Могилянської академії і зазираємо крізь ворота на подвір’я першого плацу – надворі прекрасний весняний день жіноцтва, вихідний, тому на територію університету нам потрапити не вдалося.

Втім мені немає на що нарікати: будучи якось студенткою цього прекрасного навчального закладу, неодноразово любувалася результатом симбіозу художньої майстерності України та Франції зблизька, що неодмінно вдасться і вам, якщо завітаєте сюди у будень. Як бонус, можете поспостерігати за життям могилянського студентства, ще й у супроводі хороших музичних композицій (тамтешнє радіо потішить вас мелодіями молодості під час великих перерв: 11:20-11:40 та 13:00-13:30).

Мурал на стіні другого корпусу НаУКМА з’явився в рамках фестивалю “Французька весна 2013”, присвячений знанням, творчості, інноваціям, що здатні надати свободу кожному, хто посприяє їх розвиткові. Віддані фани українського дуету “Interesni Kazki” відразу ж впізнають їх почерк (принаймні, одного з них – Володимира Манжоса) у роботі, також популярну “фішку” Жюльєна Маллана зображувати дійових осіб картини з потилиці, при чому обличчя наче занурюється в стіну. Написи до малюнку виконані українськими каліграфістками Вікторією та Віталіною Лопухіними (VikaVita).

Якщо ви вже таки переступили поріг університету, то не знехтуйте нагодою зацінити ще один розпис у гущі старих будівель. Навпроти бібліотеки ім. Тетяни та Омеляна Антоновичів (бакалаврської бібліотеки) на стіні, що поєднує другий (вул. Іллінська, 4а) та десятий (вул. Григорія Сковороди, 2д) корпуси, нанесено етапи еволюції імовірно технологій від “часів незнання” ще за панування динозаврів до “часів просвітлення” вже за бурхливого науково-технічного прогресу. Також тут неподалік знаходиться Сонячний годинник, створений одним із викладачів Академії ще у XVIII ст.

Незважаючи на те, що дихати атмосферою “могилянки” доволі приємно, не затримуйтеся тут надовго, адже попереду вас чекає ще багато цікавого. З Контрактової площі прямуємо до Андріївського узвозу, проте спершу на кілька хвилин зазираємо на Борисоглібську, де причаївся перший на нашому маршруті представник проекту “Art United Us” – стилізований портрет української дівчини із глибоким сумним поглядом очей кольору ясного неба. “… І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші блакитні твої…”

Узвіз вітає “Відродженням” україно-французького авторства (знову весна, знову французька): українськість бере початок зі свідомості, від окремого індивіда до спільноти, від матері до дитини.

Правда, у киян ставлення до муралу неоднозначне: хтось знову панікує на тему доцільності оздоблення історичних районів міста, у когось раптово проявляється неприязнь до інопланетян (“орбіти” навколо голови дівчини підштовхують до роздумів про космічні далі), а хтось навіть вбачає в розрізі очей азійські мотиви, що різко дисонує з образом українки… В будь-якому разі, досі мені не доводилося чути невдоволених відгуків від друзів чи близьких.

А невеличкою краплинкою зліва від стінопису розпочинається наша з другом “епопея” з “веселими язичками” – подібні одноклітинно-багатоклітинні організми порозповзалися по різних закутках Києва:

Чотири роки тому Андріївський узвіз встиг зазнати реконструкції, під час якої було знищено (зафарбовано) чудовий малюнок-графіті художника на ім’я Андрій Tetris: тато з сином у підзорну трубу спостерігали за планетами Сонячної системи (на стіні будинку за адресою вул. Боричів Тік, 31/5). Такі історії спонукають насолоджуватися непостійним вуличним мистецтвом тут і зараз, адже ніщо не є вічним.

Не можу не звернути вашої уваги на мій улюблений будинок в Києві)))

Підіймаючись далі, по праву руку натрапите на “чайний” стріт-арт Ліптона, котрим починаються сходи на Замкову гору.

Доречі, за нагоди обов’язково виберіться на вершечок гори, оскільки звідти відкриваються красиві панорами кольорових будинків Воздвиженки і Подолу до берегів Дніпра.

Дещо вище, цього разу по ліву руку, у підніжжі сходів на гору Уздихальницю біля замку Річарда Левине Серце зустрінете серію малюнків на тему творчості Сергія Параджанова (сновидіння Параджанова). Робота “Приторне (нудотне) сяйво”, що належить перу творчого об’єднання ВакциНація (VacciNation), виконана в рамках фестивалю грузинської культури Тбілісоба (2014).

Ось ще один приклад майже зникнення графіті  через всюдисущу забудову вулиць:

З допомогою карт Google можна відтворити зображення цих “живих стін”, де руки перебувають у процесі створення картини: навіювання думок, сновидінь, кольорів, якими їх пощасливилося бачити раніше.

Минаємо Андріївську церкву, котра вже тривалий час захована під покровом реставрації. Андріївський узвіз розтікається Десятинною та Володимирською вулицями – обираємо другу, після чого звертаємо в Десятинний провулок. Тут неподалік від старої липи Петра Могили розгортається сюжет із мексиканської міфології. І знову не обійшлося без протистояння-конфлікту, цього разу між творцями муралу та активістами, що створювали Пейзажну алею…

Повертаємось до Володимирської вулиці і пересуваємось в напрямку до Великої Житомирської. Заглядаємо в арку між 9-им та 11-им будинками:

Постать гарячого іспанця з палицею в руках (комусь може нагадувати руків’я прапора) зігріває в березневу прохолоду))) Кажуть, що в процесі створення муралу черниця, котра проходила повз, спеціально порозливала фарбу в ім’я протесту, мовляв, не місце напівоголеним тілам на стінах будинків. Маю визнати, рада, що всі незгоди вдалося втамувати.

Поступово дісталися до Михайлівської площі та невеликого скверу, де панують вже зовсім інші настрої: унікальною технікою різьблення (на проґрунтовану стіну художник наносить штукатурку (бетон), після чого вправляється з перфоратором і дрилем) виконано портрет героя Небесної сотні Сергія Нігояна. Вам не одразу вдасться відвести погляд від його очей.

По сусідству навпроти Blues Bar перебирає струни гітари в ритмах блюзу Бі Бі Кінг, що належить до 100 найкращих гітаристів всіх часів за версією журналу Rolling Stone. Його ім’я занесене до Зали слави блюзу (Blues Hall of Fame), що у Мемфісі, штат Теннессі, і Зали слави Рок-н-ролу (Rock and Roll Hall of Fame), що в Клівленді, штат Огайо. Похвалюся, що у другій мені вдалося побувати свого часу, і додам, що стріт-арт “змушує” копати глибше і слухати хорошу музику, оскільки вперше зацінила творчість Бі Бі Кінга саме при написанні цієї статті.

З Михайлівської вулиці звертаємо в Михалівський провулок – схоже, що називати провулки іменами сусідніх вулиць дуже зручно, бо трапляється таке доволі часто. Пропоную взяти участь в невеличкому квесті і знайти наступний експонат нашої картинної галереї. Знаходиться він через дорогу від дерева, котре проросло з огорожі, вистеленої глечиками.

В куточку на авто-стоянці за будинком зліва (якщо глечики знаходяться позаду) знайдете невеличкий скарб:

А тим часом в арці на Софіївській причаївся справжній дракон тату-справ-майстер.

Спускаємося Софіївською вулицею до Майдану Незалежності, де поблизу на сторожі миру та злагоди стоїть “Берегиня”, покровителька жіночого духу в слов’янській міфології… Зазвичай автор, художник із Коста-Ріки, зображує іммігрантів у своїй творчості: в нашому випадку це дівчина, що народилася на теренах Південного Кавказу (Грузія, Вірменія, Азербайджан), змушена покинути рідні землі і втікати від війни. Щоб споріднити біженку з українською культурою, її “загорнено” у соняшник, котрий вважають національною квіткою України.

По Бориса Грінченка – до Прорізної. Київ багатий на цікавинки, приховані по затишних двориках, хай і в самому центрі. Варто лише увійти в арку між 11-им та 15-им будинками, що на вулиці Прорізній, і ви потрапите до “Каретного двору”: трійко бравих білих коней готові перенести вас в яскраво-червоній кареті по акуратно викладеній бруківці хоч на край світу (або до наступного муралу).

Підіймаємось вгору Прорізною – підіймаємо вгору погляди: за вами (над вами) стежать “веселі язички”!!! Доречі, тут вже чітко проглядається такий собі автограф автора, якщо не помиляюся – це В’ячеслав Шум (принаймні, напис нагадує “шум”, надалі теж зустрічатиметься).

Від Золотих Воріт Золотоворітською вулицею мчимо до “пам’ятника прикордонникам”, дотепного у своїх пропорціях, а головне – до “Їжачка в тумані”.

“Лошадка” авторства Костянтина Скритуцького створена на основі радянського мультика “Ежик в тумане” і спонукає трохи поностальгувати за дитинством. Самого їжачка спіткала нелегка доля: він то втрачав свій клуночок (якісь відчайдухи спилювали, а небайдужі кияни чіпляли йому тканинного замінника), то лапу (котра за необхідності щоразу оновлювалася), то місце розташування (на деякий час зник з поля зору, подейкували, що переїхав в парк ім. Тараса Шевченка, але на початку січня 2016-го повернувся на своє законне місце). Що ж, не могла оминути увагою свого столичного улюбленця, але повертаємось до наших муралів.

Притча на тему “Стукайте – і вам відчинять”. Щоб потішити себе спогляданням наступного стінопису у всій красі, ми з товаришем обійшли усі дотичні території вздовж, впоперек і по периметру. Перелазили через паркани, підкрадалися під вікнами житлових будинків, порозлякували всіх тамтешніх котів, а побачити бажане спромоглися лиш здалеку, тай то крізь гілля ще (на щастя) голих дерев… Аж поки з якогось із балконів нас не погукав мужчина, занепокоєний підозрілою активністю неопізнаних об’єктів в нього біля під’їзду, і не роз’яснив, куди, що й до чого. Так от, якщо у вашому житті трапляються ситуації, коли ви “посмикали за ручку” кілька дверей, і вони виявилися зачиненими, то не зневірюйтесь і смикайте далі, кожні наступні можуть бути відчиненими щоразу з більшою ймовірністю))) Якби я випробувала на міцність ще одні двері того дня, то нам з напарником не довелося б бавитися в юних шукачів пригод, і ми відразу ж потрапили б у Дворик з воронами (вольєр), де й знаходиться мурал “Вісник життя”.

Чорні ворони вважаються одними із наймудріших птахів на землі, білий ворон – символ хороших звісток, народження нового життя. Крім того, мабуть, задум також можна трактувати і в загальноприйнятому розумінні приказки “біла ворона”. Іронія в тім, що цю місцину мені вже дуже давно відкрив один хороший друг, але в ті часи сьогодні замуралена стіна ще пустувала.

Поспілкувавшись з птахами, вирушили до Стрілецької, звідки на нас вже пильно поглядала Леся Українка.

Кажуть, автор створював свою картину, будучи натхненним віршем письменниці “Конвалія”. Нагадаю також, що це його пензля шедевр на бульварі Лесі Українки, з якого й почалася дана історія.

Мандруємо далі. Перш, ніж спуститися вулицею Франка (а спускатися будете “парною” стороною), зазирніть в одну з арок Ярославового Валу між 16-им та 18-им будинками. Там ви потрапите в куточок Іспанії, а саме – до іспанського бару із запальним фламенко під музику грайливих гітарних струн (автор: O’Prime).

У дворі ще колись був малюнок із зображенням кориди, котрий замалювали після закриття тамтешнього тапас-бару “Сальвадор Далі”. На його місці відкрився арт-бар “Під Вал” (“Под Вал”), котрий приніс новий настінний розпис в арці.

Отож, рухаємося донизу “франківською” вулицею – а Київ розташований таки на горбистій місцевості!

Мурал “Свобода” прекрасно вписується в усі нерівності та неоднорідності поверхні стіни київської кількаповерхівки: той випадок, коли кондиціонери не надто псують картину, а однісіньке вікно навіть вдало її доповнює.

Здавалося б, що спільного в синиці, котра висить на лампочці вниз головою, з назвою мурала, але коментар автора пролив світло на розгадку: лампочка з вікном – це сферичний портал між простими смертними і свободою. Наважитесь пройти крізь портал? Схоже, пташина тематика в художника – одна з улюблених: у Святошинському районі проживає Алексовий стриж-велетень (б-р Академіка Булаховського, 40).

А на будинку навпроти діти в своїй щасливій безтурботності під блакитним небом з пухнастими хмарами не поспішають дорослішати. Поблизу – дитячий майданчик.

Неодмінно зверніть на вулицю, що розташована до поточної перпендикулярно, де на Київський велотрек спрямував оцінювальний погляд велосипедист: мурал-автопортрет.

Підіймаємось назад вулицею Івана Франка стороною з непарною нумерацією будинків. Перш за все, це вам дозволить оглянути соняшниково-рибну композицію через дорогу навпроти.

По-друге, тут на вас чекає приємний сюрприз у вигляді арт-поручня (якби не товариш, то я б точно не помітила цього скарбу).

На поручень нанесено цитати із творів українських письменників. Ідея проекту належить польській художниці-перформерці Ельжбєті Яблонській, реалізатор задуму – український архітектор Іван Мельничук. Кажуть, поручень з підігрівом, тепло мало б “вмикатися” взимку, щоб у руки було не холодно – а це близько 120 метрів теплого друкованого тексту (температурну гіпотезу обов’язково перевірю в грудні). Пропоную підійматися не поспішаючи, смакуючи кожне наступне слово. Або прогортайте донизу цю статтю, де знайдете електронну версію арт-поручня)))

Ярославовим Валом пересуваєтесь до вулиці Олеся Гончара. Не пропустіть цікаву ідею, втілену у проекті “Зазираючи у вікна” (вул. Ярославів Вал, 15), для якого використали ретро-фотографії киян 1900-1920 років, таким чином вдихнувши в занедбаний будинок життя.

Одразу ж за будинком варто увійти до внутрішнього дворика крізь арку: тут минуле (будівлі в передаварійному стані) зустрічається з майбутнім (новобудови в процесі становлення). Але безумовно найцікавіший момент – неочікувана імпровізація біля сміттєвих баків (творчість, вона ж всюди):

Вулиця Олеся Гончара в мінімалістичній манері висловлює подяку журналістам, людям, що створюють себе самі у своїй захопливій діяльності. Selfmademan за друкарською машинкою:

Коли вперше почула ім’я автора наступного муралу – ROA, то підсвідомість негайно ж підлінкувала асоціацію з рентабельністю активів (Return on Assets))) Крім того зауважу, що ця робота – перша, котру мені випадково свого часу вдалося впіймати ще в процесі створення.

Особливість стилю мураліста – мінімум кольору, максимум деталей. Зазвичай він малює тварин, що водяться на території, де мешкатиме малюнок. Київський мурал потішив зображенням кролика, миші і мангуста (а мангустам комфортно в Україні?). У деяких з вас скоріш за все виникне питання на кшталт “А чому добрячий шмат стіни залишився невикористаним?”, – кажуть, щоб підкреслити масштабність роботи. Втім Інтернетом мандрує інфа, що під час перебування в Києві, художника спіткали проблеми зі здоров’ям, а це могло також повпливати на рішення щодо розмірів розпису. Що б там не трапилося, а тваринний світ ROA з моменту нашого з ним знайомства одразу ж потрапив до рангу фаворитів.

Навпроти ворсистої фауни зустрінете кадри нічного Києва. Автор-іспанець полюбляє у своїй творчості поєднувати сцени з вуличного життя, архітектуру міста – все це в темну пору доби.

Якщо мені не зраджує пам’ять, то в одному з інтерв’ю Себастьян поділився інформацією щодо того, чиє обличчя зображено на муралі: звучали словосполучення-натяки “відомий киянин”, “мій знайомий”. Мені обличчя видалося схожим на Андрія Оністрата (котрий “Бегущий банкир”, не питайте, звідки я про такого чула). Нехитре розслідування привело до його facebook-сторінки, яка люб’язно “надала” селфі, схоже, з дружиною на фоні саме цієї арт-роботи. Проте, висновки за вами – можете запропонувати свій варіант))) Придивіться уважніше до муралу: автор тут використав явище “веселих язичків” як особливість атмосфери київських вулиць.

Рада повідомити, що ми знову підіймаємося вгору і через Ярославів Вал повертаємось на Стрілецьку. Не нехтуйте можливістю помічати деталі:

Підморгнувши Лесі Українці в конваліях, йдемо далі до оповитого блакитним димом незрозумілого механізму. Обережно! Ви потрапили в муральний “бермудський” багатокутник, де скупчення розмальованих стін зашкалює!

Я вже було почала для себе трактувати побачене як заклик дбайливо ставитися до рідної неньки-Землі: зображення нагадує своєрідну багаторівневу паркову для легкових авто, чиї вихлопні гази безповоротно знищують атмосферу… А все набагато простіше (складніше) – це карусель! Доречі, стіни галереї Лавра перед входом розмальовував також M-City.

А поблизу птахи (лебеді? журавлі?) летять угору – линуть в небеса.

Схоже, що птах в композиції “Дівчинка з птахом”, що на вул. Синьоозерна, 2а, теж справа рук Taras Arm.

Моменти:

Приємний скверик а-ля open-space, що знаходиться на перетині вулиць Стрілецької та Стрітенської, відкриває цікавий ракурс української гімнастки Анни Різатдінової – світ “з ніг на голову”.

Ви могли звернути увагу: автор той же, що й у “природозахисної” роботи на Подолі із чоловіком, оленем та рікою.

Скверик затишний особливо влітку, коли оповитий зеленню та оформлений на певну тематику. Окрім муралу безумовною окрасою місцини постають мозаїка “Діти” Костянтина Скритуцького (згадайте “Їжачка в тумані”) та його “Балерина”.

Не дивно, що навколо історії створення “Балерини” сформувалася легенда: начебто спочатку на місці засохлої липи мали встановити пам’ятник сірникові, а через декілька днів роботи над задумом місцеві мешканці підклали записку з проханням зробити скульптуру балерини – на честь танцівниці, що живе в сусідньому дворі…

Не втомлююся повторювати: заглядайте в арки))) Наприклад, одна з таких (вул. Стрілецька, 8) переповість вам байки древності яскравими геометричними фігурами, нанесеними на поверхню стін київськими художниками (Олена Старанчук, Ілля Угнівенко, Олег Грищенко). На сусідній вулиці Стрітенській під столом собі приймаються знайомі багатьом пес із вовком з мультфільму “Жил был пес” – так і чую: “Щас спою!!!” (скульптор Володимир Заєць). А деякі стіни просто і дотепно спонукають розширювати межі вашої уяви)))

Запеклий бій шестирукого козака зі змієм, що обвив Землю: одвічне протистояння добра та зла, світла та темряви. Робота “Час змін” (“Time for change”) сповнена символізму в  кожній дрібній деталі, дозволяє глядачеві інтерпретувати його по-своєму і вибудовувати своє бачення картини. Каліграфія від незмінних VikaVita.

На сторожі закону:

Велика Житомирська – це шабле-зубі кото-тигри (мимоволі пригадала Кото-Пса з однойменного мультфільму), крокодили й риби, а також – “веселі язички”!!!

На розі вулиць Великої Житомирської та Олеся Гончара знаходиться величезна мозаїка, котра ще й підсвічується вночі.

Діти на мозаїчному панно зображені в процесі обмальовування контурів жіночого обличчя на карті Києва: дехто стверджує, що частина правого берега Дніпра на території столиці нагадує обриси жіночого лиця у профіль, якщо дивитися з космосу (або принаймні з висоти пташиного польоту). Тут також “вирізьблено” (вмонтовано) 10 Заповідей Божих та два псалми з Біблії, котрі покликані оберігати і підтримувати киян (та гостів міста) в лиху годину.

Скритуцького багато не буває! Біля муралу-мозаїки натрапите на першого представника місцевої інтелігенції. До слова, їх тут четверо і кожен презентує свою сферу впливу, що стає зрозумілим із відповідних написів.

За годинниковою стрілкою:

Горобець – “Інтелігенція має гордість”, Ворон – “Інтелігенція пам’ятає минуле”, Водомороз – “Інтелігенція зберігає майбутнє”, Сова – “Інтелігенція виховує сьогодення”.

Хоча у тамтешніх пернатих своє бачення ситуації:

А позаду нашої “інтелігенції” вже встигли заграти яскравими барвами авторської абстракції два мурали. Хто з вас впізнає тут Ярослава Мудрого?

Які емоції пробуджує у вас переплетення людських тіл-фігур від польського автора Zbiok?

Як би там не було, головне, щоб Ukraine Forever – розпис в традиційних українських мотивах:

А в любові – прояви різні)))

Ще кілька кроків вздовж Олеся Гончара у південно-західному напрямку. Гіпнотичне графіті у виконанні любителя тигрової тематики аргентинця Франко Фасолі (автор “мексиканського” мурала біля Пейзажної алеї, на якому, доречі, мав би зображуватися тигр, а не тигроподібний ведмідь, за початковим задумом) та графіка-іконописця українця Сергія Радкевича (своїми роботами намагається мотивувати глядача на глибокі роздуми та пошуки сенсу життя) – як на мене, хороша арт-колаборація.

Щоб нарешті вибратися з полону мурального “бермудського” багатокутника, потрібно повернутися вулицею Гончара до мозаїки з дітьми (тими, що розписують крейдою Київ, а не тими, що мило посміхаються зі стіни в квадратах – автор спільний, але різниця суттєва: якщо помилитися у виборі, то можна знову заблукати в стріт-артових лабіринтах))), перейти на інший бік Великої Житомирської і одразу ж пірнути в портал-арку, що завжди відкритий для тих, хто вміє бачити. І хай робота “Wall’ьная душа” буде вам орієнтиром.

Автор залишив свій докладний коментар, що трапляється не надто часто, тому just enjoy reading (передрук тексту з опису на стіні, стиль викладу не змінювався):

“Wall’ьная душа” – це питання про “Без Wall’ьність”. У назві “wall” використовується як англомовне слово “стіна”. Тобто “Душа, яка належить стіні” – це питання про “Без стінність” та “безВОЛьність”.

На мій погляд, дуже багато якісних художніх робіт пропадають у покинутих місцях, “місцях спеціально відведених для графіті”, або тому подібних. У період моїх починань, як графіті художника, мої роботи можна було побачити в основному в паркових зонах, біля залізничних колій… Але їх загалом бачив тільки я або колеги по стіні. Не знаючи як розвиватися далі, я на довгий період залишив творчість… З аналогічної причини “в історії” не залишили свій слід дуже багато художників…

Ця робота піднімає питання про найголовнішу проблему (на мій погляд) легальної сторони вуличного мистецтва, в тому числі мурал-арту і графіті…

Художники є, а стін немає – ця головна ідея роботи.

Ця робота представляє собою “ре контекст” картин художників часів ренесансу. Значення “ре контекст” взято як процес зміни первинного значення і комунікативних цілей.

Класичні сюжети використовуються так як це “всесвітньо прийняте мистецтво” і в даному випадку направлено на широке коло глядачів.

Сюжетна лінія простежується з ліво на право, і у кожного персонажу є своя роль. У лівій частині – “ангели і Боги” – “початківці і художники-професіонали”… Деякі “початківці” замислюються, деякі вже роблять перші “написи”… але так як практика майже неможлива, багатьох “початківців” це лякає. По праву сторону відбувається боротьба між художником-творцем і “владою” (“влада” – людина, яка має більше сил і повноважень, людина за яким ховається відповідь).

У художника, який не отримавши можливості себе реалізувати, “відпадають крила”…

Не дивлячись на всі заборони, є ті, які вилітають з будь-яких рамок і створюють дивовижні роботи…

Так чи варто забороняти те, що безумовно переростає в мистецтво?

…..

Виходимо на Пейзажну алею та вдихаємо повітря на повні груди: ви в безпеці, втім мурали за вами все одно ненав’язливо спостерігають.

Рухаємось “пейзажкою” вліво, насолоджуючись краєвидами та тамтешніми об’єктами художньої творчості: від найнеочікуванішого оформлення лав до чудернацьких сюжетів дитячих майданчиків. Стіни дитячої музичної школи розмалювали героями музичних загадок.

В місці, де Пейзажна алея впадає у Велику Житомирську, святий Георгій, воїн-козак з головою сокола, бореться зі змієм-руйнівником, як український народ – за свободу і незалежність (щось в подібній стилістиці зі схожим символізмом вже сьогодні зустрічали, чи не так?).

Між іншим, мурал намальований поверх 3D графіті-реклами пива Stare Misto (зафарбованої ймовірно тому, що закінчився термін оренди рекламної площі), котру я ще застала, вже живучи в Києві: було зображено три поверхи будинку з можливістю подивитися на життя його мешканців та гостей, ніби зсередини.

Що ж, цією точкою завершити маршрут можуть ті, хто ще має плани на сьогодні))) Решту запрошую продовжити прогулянку.

У дворі за муралом чергове міні-сховище:

Великою Житомирською – до Львівської площі. Роботи художниць Sestry_Feldman у Києві присвячені екологічній тематиці. Їх можна знайти в різних куточках міста, зокрема, в підземному переході Європейської площі.

А гострий кут, утворений променями вулиць Рейтарської та Львівської площі (впирається вершиною у Велику Житомирську), приберіг для вас  кілька кольорових моментів на стінах покинутої недобудови.

What time is it? – Aaaaadveture tiiime!

Тим часом помаранчева пара ласує макаронами-десертами на стіні невеличкого кафе Львівської площі.

Наступний малюнок-портрет нелегко помітити, адже причаївся він десь між дахами – зручно роздивлятися, стоячи спиною до будинку, де ми нещодавно знайомилися з творчістю сестер Фельдман.

Велика Житомирська плавно переходить у вулицю Січових Стрільців. Звертаємо вправо до Вознесенського узвозу і спускаємось до храму Св. Василя Великого. Навпроти храму по той бік вулиці крізь арку видніється літній пейзаж з кипарисами та квітами. Дворик, в якому живе італійське літо, – акуратний та доглянутий, адже тут за всім пильнує (все контролює) з даху відповідальна сірувато-чорнява кішечка)))

Повертаємось до вулиці Січових Стрільців, очікуємо зеленого сигналу світлофора, долаємо смуги пішохідного переходу і занурюємось в гущу будинків. Тут на вас чекає каліграфічне послання трьома мовами: схоже, авторство належить сестрам Лопухіним, котрі так люб’язно підписують мурали  дуету “Interesni Kazki”. “Для Києва – з любов’ю” (“For Kyiv – With love”). До Вероніки чи від Вероніки… “Не кажи ми коли стоїш осторонь… Don’t say we if you stay aside… Ne prononce pas nous lors que tu restes en dehors… Не кажи ми якщо стоїш в стороні…”

Товариш прокоментував побачене: “В повітрі запахло Макаром…”, маючи на увазі дизайнера-каліграфіста зі свого рідного Івано-Франківська Тараса Макара. Доречі, результат його творчості споглядатимем дещо пізніше, коли організуємо черговий мурало-похід – цього разу вже на Лівому березі…

Пересуваємось донизу на південь Обсерваторною вулицею. Будинок на розі Володимира Винниченка потішить око аркою, увінчаною ромашковими візерунками.

Далі Обсерваторна злегка підіймається догори київськими рельєфами. По ліву руку між гаражами-складами ховається куточок Нью-Йорка (доречі, в літню пору він і справді ховається – за “ліанами” місцевих рослин, котрі в’ються по бетонних поверхнях) – Манхеттенський міст. “Одного разу в Америці” (“Once upon a time in America”):

А ми з вами повертаємось до мережі київських вулиць: Обсерваторною – до Бульварно-Кудрявської.

“Homme habile” (“Cпритна людина”) майже жонглює булавою (сила та влада) і птахом (надія на мир), жодним чином не переймаючись ймовірними наслідками своїх циркових витівок))) Перу француза Remed також належить прекрасна робота на Золотоустівській, котра, нажаль, станом на зараз вже забудована, та про це дещо пізніше…

Без поспіху чимчикуємо до Гоголівської вулиці повз рекламне графіті агенції з продажу нерухомості.

Перш, ніж вирушити на оглядини чергового муралу, зверніть (спустіться) Гоголівською: у дворі між 5-им та 9-им будинками біля дитячого майданчика опинитесь у казковому лісі з його настороженими мешканцями. Тут вас зустріне сова оцінювальним поглядом, і, можливо, пощастить відшукати невеличкого сірого зайця. А от потрапити до замку у цьому царстві дивних грибів навряд чи вдасться)))

На кілька метрів над рівнем моря нижче затишок (чи то затінок) стін Stan Gret Hotel саме покидає компактний диліжанс.

Прямуємо далі Гоголівською вгору – до Павлівського саду, перетинаємо Бульварно-Кудрявську та зупиняємось біля 3D лабіринту зі сходами.

Роботу натхненного відео-іграми “надто сором’язливого” француза 2Shy оздоблюють не такі вже й сором’язливі мона-ліза-медсестрички. Схоже, надаватимуть невідкладну допомогу тим елементам, що вибули з гри.

Газорозподільна станція Павлівського саду (скверу) миттю перенесе вас у хащі зачарованого лісу, що так гармонійно співіснує з місцевими пейзажами.

Аліса в Країні Чудес:

До наступного муралу можна дістатися навпростець дворами від Гоголівської до Тургенєвської вулиці, але маю визнати, – якщо ви в тих краях вперше, то скоріш за все доведеться трішки поблукати між будинками перш, ніж знайдете “світло в кінці тунелю”. Тому раджу скористатися послугами Павлівської вулиці та піти в обхід.

Мураль (а саме так її величають організатори-спонсори) “Вітряки” – ода альтернативним джерелам енергії:

Питання, які колись турбували передусім екологів та енергетиків, зараз постали перед кожним українцем: як досягти енергонезалежності, де шукати альтернативу вугіллю, нафті та газу, які затягують весь світ у прірву кліматичних змін?

Ця мураль є нагадуванням про те, що альтернативи існують.

“Вітряки” уособлюють вітер змін, який дме понад нами, – змін, що спонукають кожного подбати про своє майбутнє, усвідомити свої можливості та зробити крок назустріч безпечній енергетиці та незалежній Україні.

…..

Мала нагоду спостерігати цих велетнів-красенів наяву, свого часу мандруючи до Австрії.

Пересуваємось вгору Тургенєвською вулицею – самотня “неодягнена” стіна очікує свого мурала:

Піднялися на самий вершечок до трикутника, чиї сторони, вулиці Полтавська, Тургенєвська та Січових Стрільців, оточують портрет Михайла Грушевського.

Дехто з місцевих мешканців (і не тільки), мабуть, пам’ятає, що раніше тут красувалася картина-реклама від “Інтергалбуду” (завжди чомусь думала, що правильно “Інтегралбуд”) – “Майбутнє будується сьогодні”, з лелекою, що приніс немовля до щасливого дому. Проте, реклама мешкає у рамках свого простору до пори-до часу.

Тут ми з товаришем нарешті зрозуміли, що добряче зголодніли, і вирішили підкріпитися в піцерії Domino’s Pizza, котра одразу ж з’явилася перед очима, наче на замовлення. Втім будьте обачними: ситий, але втомлений, організм має властивість ставати зі стільцем одним цілим))) Для тих, чиї ноги відмовляються намотувати кілометри далі, можна завершити муральну прогулянку Києвом тут (доречі, неподалік знаходиться станція метро “Лук’янівська”), а решту відчайдухів запрошую продовжити.

Повз стріт-арт з птахами та дім з хмарами – до вулиці В’ячеслава Чорновола.

Коливання київських поверхонь тут нам дуже навіть на руку, оскільки рухатимемось далі м’яким спуском вулиці Чорновола. На кілька хвилин звертаємо вліво Річною до Золотоустівської, де знаходиться казковий будиночок на дереві – щасливі діти гойдаються, запускають паперові літачки, кольорові кульки, радіють подарункам. В дитинстві мріяла про такий будиночок, облюбувавши верхівки усіх найвищих дерев у доступному від дому радіусі. Частково вдалося втілити мрію у життя – тривалий час у теплу пору року та світлу пору доби проживали з друзями в халабуді під липою в бабці на подвір’ї…

Дитячу тематику, але вже дещо іншого спрямування, продовжує графіті на лікарні “ОХМАТДИТ”.

Супергерой у реальності:

Пірнаємо у тарасо-шевченківський патріотичний підземний перехід, підіймаємось (повертаємось) на кілька кроків угору та звертаємо на вулицю Павлівську.

Ще кілька хвилин – і ви натрапите на “Лабіринт”. Спробуйте знайти вихід!

Мурал сповнений символізму, у кожного своє бачення: життя як лабіринт рішень, вихід з лабіринта проблем… Не те, щоб я фанатіла від різних там рейтингів, але зауважу, що робота посіла почесне місце серед десятки найкращих арт-об’єктів світу за версією видання StreetArtNews.

“Garden City Residents”:

Сьогодні ми вже зустрічалися з творчістю Spray Way під час відвідин Каретного двору на Прорізній. Доречі, обов’язково зазирніть тут і до глибин будинкових лабіринтів, де захований ще один невеличкий пейзаж із водоспадом – такий собі райський куточок серед бетонних джунглів.

А на пошуки наступного муралу була витрачена ціла вічність. Ні, три вічності! Стільки разів я робила спроби знайти те, чого вже нема.

Розпис був окрасою 20-го будинку Золотоустівської, допоки не був похованим за стіною 18-го. Кажуть, на його створення автора (Remed, також творець муралу “Homme habile”) надихнули монумент “Мати-Батьківщина” та “Пам’ятник засновникам Києва”, що у Наводницькому парку. Час плинний…

Мандруєте вздовж Золотоустівської, поки не наткнетеся на будівлю Національного цирку України, а за цирком та площею Перемоги поринаєте в “Обійми безтурботності” (“Обійми миру”) – відродження Фенікса людської душі та загартований погляд у майбутнє. В “краплинці роси” (внизу справа) – ім’я автора.

Минаєте ТЦ Україна, що по ту сторону проспекту Перемоги, далі – Старовокзальною на зустріч з гетьманом Павлом Скоропадським.

Ви могли помітити деяку схожість в стилі виконання із портретом Михайла Грушевського – нічого дивного, оскільки над створенням обох робіт працювала та ж команда.

Ми знаходимось неподалік від залізничного вокзалу, і тут ви маєте змогу скористатися третім (і останнім) шансом завершити маршрут достроково)))

Що ж, найвідданіші муральні обожнювачі (а інакше вас не назвати, якщо ви подолали стільки стріт-артового кілометражу сьогодні і все ще у змозі продовжувати) протопчуть чотирма кварталами вулиці Саксаганського, милуючись київською архітектурою.

“Кожна ріка впадає в море” – Дніпро, розтинаючи (чи то поєднуючи) Україну, мчить бурхливою хвилею до Чорного моря. Чорний квадрат втілює людське прагнення помістити все у рамки, в правильні геометричні форми. Чорний кінь Богдана Хмельницького (тут без вершника і майже без голови – такий собі стилістичний прийом автора), дзеркально повернутий до свого пам’ятника-побратима, що на Софійській площі, мчить понад морською безоднею кудись на південь.

“Тече вода в синє море, та не витікає”…

На паралельно-сусідній вулиці за ініціативи школи боротьби, котра знаходиться поблизу, було створено стіну чемпіонів “Heroes” – графіті з українськими борцями, що завойовували олімпійські медалі з 1960 по 2013 роки.

Пропоную піднятися Володимирською до парку ім. Тараса Шевченка. Перетинаючи вулицю Саксаганського киньте поглядом вправо на багатоповерхівку, вкриту екранами старих телевізорів навиворіт)))

Ще кілька кроків вгору – і заходите в арку між 73-ім та 77-им будинками. У дворі під веселковим небом пасуться рожеві жирафи.

Дещо вище вас спіткають ще кілька екземплярів невичерпної народної творчості:

“Веселі язички” на вулиці Льва Толстого:

Можна зручно примоститися на одній із паркових лав (а тут їх на будь-який смак-забаганку) і привітатися з червоним корпусом Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. А десь між будинком-колодязем на Терещенківській та Музеєм мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків заховані від очей перехожих у тихому закутку центра Києва чудові мозаїчні ілюстрації Василя Овчиннікова.

В переході крізь будинковий квартал між площею Льва Толстого та вулицею Шота Руставелі знаходиться, кажуть, одна з перших легальних робіт (на замовлення) дуету “Interesni Kazki”. Нажаль, зараз частину малюнка втрачено разом із зіпсутою штукатуркою.

Біля мавпочки з барабаном в 3D-окулярах посміхається перехожим Боб Марлі (бачилися з ним якось на фестивалі марихуани у Відні)))

Ходімо далі Великою Васильківською, щоб натрапити на два стінописи, котрі дивляться прямісінько один на одного. З однієї сторони – це остання на нашому нинішньому шляху робота-представник проекту “Art United Us”: “Два селянина”, символізує історію махновського руху за часів революції 1917 року (хто б міг подумати). З іншої – реклама “Укргазбанку” на стіні їх головного офісу: “Мир Україні!”.

Не доходячи до станції метро “Олімпійська”, біля театру оперети (Київського національного академічного театру оперети) звертаємо Жилянською на Антоновича до останнього пункту нашого маршруту (так-так, вам не почулося). А завершуємо ми чудовим муралом, присвяченим теплим дитячим спогадам.

Доречі, Святошинський район Києва потішить вас також дівчинкою авторства Саші Корбана на тему веселого безтурботного дитинства (вул. Академіка Туполєва, 3).

Що ж, любі, вітаю вас – ви це зробили! Познайомилися з левовою часткою стріт-артових екземплярів центральної частини Києва (ага, це ще не всі). Тепер зі спокійною душею можете приземлитися в одному із тутешніх закладів на чарочку запашної кави та порцію смачної вечері)))

P.s. Обіцяні тексти арт-поручня, що на вулиці Івана Франка:

Софія Андрухович

Богові бракує недосконалості. Він досконалий. Бог круглий. Недосконалості шукаючи, створив світ. Бог любить скельця тріснуті. Крапля смоли, комаха застигла. Звуки космічних тіл – китів співи.

Стовбури дерев обліплюють омела і чага. Бог зачудований творінням – подих перехоплює. Людина викликає найгостріший захват. Недосконалості людини – скельця тріснуті.

Дивитись можна вічно. Людина маленька. Людина самотня. Людина слабка, лінива, дратівлива. Людина плаксива, нудна, жорстока, нерішуча. Людина налякана. Людина самовдоволена.

Смерті боїться – жити відмовляється. Життя шукає, мріючи. Людина мить втрачає. Недосконалості її болять. Розчулений бог недосконалостей людських торкається. Тріщинки погладжує.

Біль тамує він. Бог дивується: людина крихка, натиснеш якщо – зламається, друзками розсиплеться. Людина обіймає людину. Забуває людина дивує бога.

Лесь Белей

Урбаністична

Час частує частотою. Тінь тне тебе тятивою. Вода вимиває вільгість. Місяць мліє мертвими морями.

Як знайдеш себе? Якщо говориш тільки з голубами, псами й опосумами.

Як знайдеш себе? Коли вони розуміють твою мову, але не можуть нею відповісти.

Як знайдеш себе? Коли плачеш лебединими сльозами, коли співаєш крокодилячу пісню.

Як знайдеш себе? Якщо в око не паде пара з уст. І на чистій воді не шукаєш броду.

Як знайдеш себе? Коли сорочці, у якій народився, уже сорок.

Як знайдеш себе? Якщо місто годувало тебе з ножа.

Як знайдеш себе? Якщо святі носять німб на рогах.

Час частує частотою. Тінь тне тятивою. Вода вимиває вільгість. Місяць мліє мертвими морями.

Таня Малярчук

Байка на поручнях

В цьому місті один чоловік собі жив,

Він зеленого капелюха носив,

Цими сходами на роботу ходив

І ближнього свого більше за себе любив.

У чоловіка була жона.

Трохи схожа на кажана.

І були у чоловіка діти,

Яким він не навчився радіти.

Бо радіти чоловік не любив,

Хоч зеленого капелюха носив.

І казав чоловікові всяк:

Ти, чоловіче, дурак!

Нехай нас бог за наші слова не осудить,

Але нас від таких, як ти, чоловіче, нудить!

Не треба нам тут зеленим капелюхом світити!

Не треба нас, ближніх, більше за себе любити!

І от сталася з чоловіком біда:

Чоловікова жона знайшла собі іншого кажана.

А з дітей, яким чоловік не радів,

Не вийшло ні вундеркіндів, ні трударів.

Вони цілими днями вдома на дивані лежали,

А ночами в ближніх айфони на вулицях крали.

Тоді крикнув чоловік: “Бляха-муха”,

І спалив свого капелюха.

А мораль цієї байки така:

Не шукай любові там, де її нема.

Почни з себе.

Остап Сливинський

А з надією що робити? Вона ніби кінь – не кинути її на піску, ні брати у човен. Ще покірніше, ніж тоді, коли везла нас на собі, майже не просячи їсти. Та й не її провина, що ми не знайшли тут нічого, а вже час відчалювати. Може, коли її відпустити, вона повернеться до якогось свого дому? Якого дому?

Сашко Ушкалов

Чуєш, насправді немає, немає вітру

Здатного зле зробити твоєму волоссю

Цілуєш моєї щоки колючу палітру

Завжди казав тобі – годі марити осінню

Знаю тебе я, річко, подихаймо їм повітрям

Долоні зігрію тобі – навчуся сплітати коси

Раю розхристану юність наче опале листя

Досить збирати докупи

Певно, вже досить.

Дзвінка Матіяш

Варіант I

Люблю ходити пішки. Довго й далеко. Швидко й повільно. Поспішаючи і не поспішаючи. Смакуючи кожен крок, роздивляючись будинки, дерева, вітрини, вивіски, лавочки, на яких сидять молоді мами з немовлятами, припарковані автомобілі, людей, що йдуть назустріч. Літні люди ходять повільно й обережно. Спускаючись по сходах, вони тримаються за поручень. Молоді чоловіки ходять швидко й не дивляться під ноги. Молоді жінки на шпильках цокають каблуками. Закохані навмисне сповільнюють кожен крок. Міцно тримаються за руки. Їм хочеться, щоб їхня прогулянка ніколи не закінчувалась, щоб їхня спільна дорога була довгою. У світі багато закоханих, всі ті, хто сьогодні не закоханий, всеодно хоча би раз був закоханий. І світ про це пам’ятає. Руки пам’ятають руки. Губи пам’ятають губи. Очі пам’ятають очі. Дороги також пам’ятають закоханих. Кроки закоханих особливі. Дороги не забувають таких кроків. Дороги нічого не забувають. Мої кроки сьогодні особливі, бо я закохана – у цю дорогу і в світ – у ньому багато доріг, яким немає кінця.

Варіант II

Добре, що цією вулицею можна ходити пішки. Вгору і вниз. Тримаючись за поручень або не тримаючись. Пам’ятаючи про поручень. Знаючи, що це опора, завдяки якій легше спускатись і підійматись. Кожен з нас буває для когось опорою і ми самі часто потребуємо опори. Від тих, кого ми любимо, і хто нас любить. Добре, що в житті є ті, на кого можна спертися, за кого можна триматися, хто завжди буде поруч, хто ділиться своїм теплом, як хлібом. Поручень стає опорою тоді, коли слизько і сходинки заметені снігом. За нього можна триматися навіть без рукавички. Поручень теплий, він зберігає тепло численних рук, що трималися за нього. Тут залишиться також тепло моєї руки. Поручень стає опорою тоді, коли тіло втомлене. Завдяки ньому кожен новий крок стає легшим. Часто не вистачає сил на один крок, який може бути найважливіший. Поручень віддає своє тепло іншим. Люди тримаються за поручень й усміхаються одне одному. Їхні усмішки кажуть про те, що життя – це чудо.