Вже другий рік поспіль за кілька днів до початку найтеплішого весняного місяця отримую телефонний дзвінок, де мамин голос в захваті повідомляє у слухавку: “А поїхали в євротур на травневі?!” – Звісно, що поїхали!))) Тим паче, це ще одна чудова нагода гарно провести час зі сім’єю. За один день збираєш всі необхідні підписані-пропечатані довідки-заяви з роботи-банку і після всього цього хаосу чекаєш на таку бажану кольорову наліпку у паспорті, що дозволить перетнути західну межу рідної неньки. І нехай тури з ретельно підготованою екскурсійно-розважальною програмою дозволяють протанцювати “європами” хіба що галопом, водночас вони дають змогу оцінити яскраву обгортку і загорітися бажанням з’їсти цукерку в наступній своїй вже самостійній подорожі.
Наше з Угорщиною знайомство відбулося ще минулого року в рамках туру “Три столиці над Дунаєм” з відвідин Будапешта – міста, що закохує в себе з першого погляду. Широководий Дунай поєднує дві його частини: правобережну Буду та лівобережний Пешт. Цьогорічного травня пощасливилось завітати в Будапешт знову. До чого б не торкалося тут ваше око, ви щоразу затамовуватимете подих…
Власне, затамувати подих вам запропонують ще при в’їзді до центральної частини міста: легенди сучасності розповідають, що бажання, загадане в тунелі Адама Кларка, неодмінно здійсниться, якщо подолати відрізок дороги від одного краю тунелю до іншого не дихаючи. Втім суттєвим випробуванням-перешкодою на шляху до задуманого будуть затори, котрі з високою ймовірністю приймуть в свої обійми ваш транспортний засіб.
Гостей зустрічає ланцюговий міст Сечені, що охороняється двома величезними левами.
Буда
Старовинна Буда розташувалася на узвишшях правого берега Дунаю, де пагорби старанно підтримують Будайський фортечний комплекс (замок Буда). Погляд тішать переплетення архітектурних стилів і неймовірної краси панорами низинного Пешта.
Варто зазирнути в тамтешній “Музей марципанів” і прихопити з собою жменьку ласощів.
Окрасою будайського пагорба без сумніву постає церква Матяша, що причаровує пошановувачів готики та мозаїчних черепичних візерунків.
Серед “вафельних” будиночків і кованих одвірків та ліхтарів мимоволі почуваєшся, наче потрапив в якесь чеське містечко.
Найдотепніший будапештський момент – коли не лише “дороговкази”, а й м’який килимок посеред бруківки бажають успіху в такій нелегкій справі)))
Суворі синхронні мовчазні вартові:
Плавно пересуваємось до величного Королівського палацу з його арками, фонтанами та скульптурними композиціями.
Отримуємо неабияке задоволення від споглядання згори на візитівку Будапешта, резиденцію угорського парламенту, та ланцюговий міст, що вітав нас із прибуттям в столицю Угорщини.
Вдалині, на південь від Будайської фортеці, височіє статуя Свободи на горі Геллерт.
Цього року на полювання за незабутніми краєвидами на Дунай і Будапешт ми подалися саме туди. З пагорба висотою приблизно двісті тридцять метрів кругозір охоплює вже дещо ширші горизонти.
Пешт
Кажуть, Площа Героїв – одна із найбільших в Будапешті. Пам’ятник Тисячоліттю “металом та каменем” переповідає історію Угорщини. По центру встановлено колону із архангелом Гавриїлом, навколо якої дугою простяглася двочастинна колонада із фігурами визначних угорських історичних діячів. По обидва боки від площі розташовані неокласичні “арт-двійнята”: Музей образотворчих мистецтв та Виставковий зал “Мючарнок” (таки нерівно дихаю до мозаїки).
Мабуть, не перестану дивуватися нестримному прагненню пересічного туриста “осідлати коня” – головне, щоб видертися на нього було якнайважче…
Деякі туристи, навпаки, розвеселили своєю присутністю на “бір-байку”. Схоже, що гуртом покрутити педалі за кухликом пива і справді популярна забава, бо зустріла цей чудернацький транспорт на Площі Героїв обидва рази, що бувала в Будапешті.
Далі “за списком” відвідини замку Вайдахуняд. Можете не перепитувати, він і справді так називається))) Від площі замок відділяє штучне озерце, що минулого року здавалося досить глибоким, але цього, будучи безводним бетонним полем, – “відкрило свої карти”.
Кілька нас покинули екскурсійну групу, щоб зануритися в гущу першотравневих святкувань. В повітрі переплітаються тисячі різноманітних звуків, ніс лоскочуть найнезрозуміліші запахи, очі розбігаються від навколишнього різнобарв’я – направду святкова атмосфера!
Виявляється, замок із промовистою назвою (все той же Вайдахуняд), з’явився на території будапештського “міського лісу” (парку) Варошлігет майже випадково. Попередник цієї споруди був чимсь на кшталт декорацій для вистав (з пап’є-маше, фанери та дерева). Подейкують, задум настільки сподобався місцевим, що не залишалося нічого іншого, аніж відтворити архітектурні стилі та прийоми уже з більш непідвладних часу матеріалів. Вхідна брама розповість також, що тут знаходиться Сільськогосподарський музей.
Сила-силенна люду і квітів!
У внутрішньому дворі замку натрапите на пам’ятник угорському літописцеві, чиє ім’я загубилося в історії. Його називають Анонімус. Тримаючи у своїй правій знаряддя для написання текстів, непорушний Анонімус не здогадувався, що перший-ліпший перехожий намагатиметься його вихопити (чи хоча б натхненно потерти) при нехитрій процедурі загадування бажання.
Замкова прогулянка близька до свого завершення. Місцева сувенірна крамничка потішила цікавими ідеями оформлення тари для міцних напоїв.
Урочисто оголошують відрізок вільного часу))) Учасники туру розбрелися хто-куди. Перш за все, для себе ми обрали “політ” на “чортовому колесі”, що потрапило в поле зору ще тоді, як оглядали Пешт із Буди – “Око Будапешта”…
Імовірно найбільше мобільне оглядове колесо в Європі. Його саме відкрили для відвідувачів за два тижні до нашого приїзду – такий собі промоушен угорського фестивалю “Сіґет” (Sziget).
З вершини “ока” (60 метрів з гаком), хай і крізь дещо тоноване скло, панорамний Будапешт вже вкотре підтвердив свій статус архітектурного шедевра.
Велична Базиліка святого Іштвана поміж будівель центральної частини міста – мабуть, єдина поблизу, кому оглядове колесо поступається у “зрості”.
Пагорб Геллерт із статуєю Свободи, звідки ще нещодавно ми насолоджувалися від споглядання запаморочливих краєвидів.
Бульвар Кароль крізь хиткі механізми “ока”.
Як і свого часу в Одесі, перший оберт колеса навколо осі викликав неритмічні тремтіння тіла – легкий страх перебування вгорі над дахами будинків взяв гору. Крім того, неначе відчуваючи насторожені настрої нашої відчайдушної компанії, колесо зупинилося саме тоді, коли наша “капсула-кабінка” досягла найвищої точки))) Під час решти повітряних маневрів (а обдарували нас ще двома обертами), звикнувши, вже можна було насолоджуватися навколишньою красою. Вартує задоволення 8 євро, або 2400 угорських форинтів (2015).
Закріпити результат нашого подвигу вирішили споживанням тамтешньо-популярного пива “Дрегер” (Dreher). Незважаючи на вітер, що буквально збивав з ніг, ідея “отаборитися” на прибережній території Дунаю неподалік від мосту Сечені здалася дуже навіть привабливою.
Із швидкістю того ж таки вітру пізніше попрямували вздовж ріки до будівлі парламенту Угорщини – до повернення в зручні сидіння автобуса залишалося не так і багато часу, але нагодою “доторкнутися” до вершини архітектурного мистецтва знехтувати аж ніяк не могли. Підтюпцем ловили панорами придунайських сутінків.
Вечірня набережна проводжала останні промені сонця за обрій на ночівлю, а закохані пари з переплетеними долонями пропливали повз нас асфальтовими доріжками. Велосипедисти крутили педалі над схвильованим Дунаєм, а бабусі розповідали внукам казки про чудове місто, де їм пощасливилось зростати. Нам же пора вирушати далі…
Чи бували ви у Будапешті?