При згадці про Кам’янець-Подільський скоріш за все у вашій уяві вимальовуватимуться мури і вежі старовинної фортеці. Шукачі гострих відчуттів розповідатимуть про стрибки з мотузкою із мосту “Стрімка лань”. І лиш небагатьом відомо, що місто постає осередком українського вуличного арту. Маючи на-все-про-все один день (чи, точніше, 14 годин), ми з подругою спробували відчути всю цю атмосферу багатогранності настроїв.
Пів на шосту до Кам’янця-Подільського із Києва прибув потяг, на чиїх м’яких велюрових ложах ми мали щастя переночувати дорогою. Морозне повітря ранньоквітневого світанку одразу ж привело до тями сонний організм.
Поснідавши на вокзалі смачнючими сендвічами, заздалегідь приготованими подругою, наважилися показати носа вулиці. Бр-р-р, холодно… Втім не хотілося втрачати дорогоцінного часу на залізничновокзальні посиденьки, тому, озброївшись картою, вирушили.
Нове місто
Початок маршруту пролягав уздовж Червоноармійської вулиці, де вже за кілька метрів зустріли перший арт-об’єкт.
Не доходячи кілька кроків до проспекту Грушевського, натрапили на наступних два: “Запальний танок”, що прикрашає стіну Молодіжного центру “Юність” та таку собі стилізовану “кішечку” на сторожі у “Продуктів”.
Шедеври на вулицях Кам’янця-Подільського з’являються невипадково – кілька останніх років восени тут проходить фестиваль сучасного вуличного мистецтва “Республіка”, в рамках якого стіни старих радянських будинків наповнюють новими ідейними змістами.
Крокуємо далі Червоноармійською. На перетині з вулицею Огієнка зустрічає сонце нове графіті:
Біля деяких будинків почуваєшся, наче потрапив в один із фільмів вісімдесятих:
Вулицею Огієнка на південь кілька кварталів – до Драгоманова. Тут за стадіоном причаївся оголений парубок в міцних орлиних обіймах.
Продовжили прогулянку вздовж вулиці Драгоманова в сторону Міського парку, де після одного кварталу на південь вулицею Шевченка звернули на Данила Галицького, котра неабияк потішила черговою порцією стріт-артових екземплярів. Нажаль, зовнішнє покриття будинків з часом має властивість руйнуватися, через що можуть постраждати й графіті. Що ж, кажуть, ніщо не є вічним.
Невдовзі вулиця Данила Галицького повернула нас до Огієнка. Тут знайшли хитрооке створіння з неоднозначною усмішкою і стильним “капелюхом”.
Попрямували до перетину із Соборною, де знаходиться знамените вишиванкове перехрестя і сповнена Кам’янець-Подільського символізму картина, що оздоблює місцевий готель “7 днів”.
Весь цей час нас супроводжував чорнявий собака і не дозволяв заблукати серед лабіринтів міських вулиць.
На Соборній вдалося відшукати ще двох фестивальних представників. Наступний, що дуже вже припав мені до душі, без сумніву може стати візитівкою міста:
А тут реклама, як це часто буває – недоречна, намагається витіснити мистецтво, чим доводить його до сліз…
Поступово дісталися до вулиці Князів Коріатовичів. Тут на кілька хвилин “телепортувалися” у Лондон поблизу однойменного стейк-хауса.
Повз будинки, одягнені в мозаїку, вулицею, встеленою вишиванковими люками, у напрямку до старої частини міста…
По праву руку – майдан Відродження, далі через вулицю Лесі Українки – собор Олександра Невського (до нього саме прямують сонні кам’янець-подільці з букетами “котиків” в руках – надворі Вербна неділя). По ліву – два сквери: “Танкістів” і “Водойма” (станом на цю весняну пору “озерце” пустує).
Час плинний))) Після двох годин на холоді заманулося зігрітися теплою кавою. Проте, заклади Кам’янця-Подільського починають приймати відвідувачів лиш з 10:00. Нам все ж пощастило – ще в поїзді хлопчина, мабуть, місцевий, розповів про відчинений цілодобово “МакСмак”, що з його слів саме мав знаходитись поблизу. А ось і він – дуже вчасно)))
Тут же споглядаємо ще один об’єкт стріт-арту – надихає якось таки та приєднатися до тамтешніх повітроплавців:
Кохайте і будьте коханими! Отримую заряд енергією від “Каменя Кохання з Кани Галілейської”, що у сквері “Водойма”.
Наступний сквер “Васильєва” межує із Смотрицьким каньйоном. Тепер нас від Старого міста відділяє (поєднує) лиш Новопланівський міст. На спогад про легенду заснування Кам’янця-Подільського (кажуть, вдавнину князі Коріатовичі під час “ловів” натрапили на цих землях на стадо білих оленів, що й “привели” їх до чудової місцини для розбудови “міста на камені”) – у всій своїй величі на пагорбі зупинився олень.
Перш, ніж переступити “поріг” старої частини Кам’янця, ще заглянули до парку “Лебедине озеро” – красиво і затишно…
Місток закоханих:
У невеликих ставочках плавно-безтурботно прогулюються символи парку – лебеді. А на скелястій височині з поглядом десь за небокрай, непорушний у часі, гордо стоїть над прірвою ще один олень.
Доречі, недалеко від оленя кам’яними східцями можна спуститися донизу в каньйон – там прислухатися до шуму потоку невеликого водоспаду і любуватися красою природи і скель, так би мовити “зсередини”.
Старе місто
Ми ступили на Новопланівський міст…
Вид із мосту на каньйон і Гончарну башту:
Одразу ж за мостом – Троїцька церква, розташована на однойменній площі. Ми на території “острівця” – в Старому місті.
Звертаємо ліворуч – по Зарванській вулиці, де одразу ж впадають в око напівповалені старі будинки. Схоже, настінні малюнки близько)))
На розі будинку на Троїцькій вулиці:
Вузенькими вуличками Старого міста…
Повернулися до Троїцької площі і рухаємося Зарванською в сторону Кушнірської башти (Верхньої Польської брами), що свого часу слугувала охоронним пунктом північної частини “острова”. Дорогою зустрічаємо ще кілька чудових розписів.
Ось і сама башта:
Старопоштовим узвозом повз Турецький бастіон спускаємось до ще одного оборонного вузла – Нижньої Польської брами.
Скуштувавши по соковитому яблуку в долині біля ріки Смотрич і трішки перепочивши, підіймаємось вгору безкінечними кам’яними сходами Фаренгольца.
І тут перед нами постає у всій красі Кам’янець-Подільська фортеця.
Втім відвідини цієї перлини архітектури ми залишили на десерт.
А поки на нас чекає Петропавлівський костел. За часів османської навали тут навіть встигли звести мінарет, який після звільнення Кам’янця-Подільського вирішили все ж не руйнувати. Залишилось таке от переплетення стилів.
У дворі храму встановили пам’ятник Папі Римському Іоану Павлу II.
Розповідають, що бажання, загадане під Тріумфальною аркою костелу, неодмінно здійсниться. Що ж – невдовзі перевірю)))
Вулиця Татарська плавно переходить у Старобульварну, а ми – до площі Польський ринок, де знаходиться одна із найдревніших споруд міста – Ратуша (Будинок польського магістрату). Біля неї зручно розташувався Вірменський колодязь.
Якщо рухатиметесь Старобульварною вулицею в сторону Замкової, потрапите до костелу Святої Трійці.
Туристи, що тут скажеш (а пам’ятник, попри всі неоднозначні відгуки, дотепний, як на мене)))
Десь тут вам ненав’язливо, але все ж активно, пропонуватимуть послуги екскурсовода, будьте готовими і не лякайтеся, якщо на вас раптово спрямовуватимуть пильний погляд незнайомі вам люди)))
Для “перепочити-підкріпитися” обрали кафе-музей “Кава від поліцмейстера” – чудове атмосферне місце з цікавим інтер’єром, смачною їжею та доброю кавою. А тим часом надворі квапливо пробіг повз наш заклад дрібний дощик.
*****
Що б там не було, а основною метою нашої вербнонедільної поїздки був стрибок із найвищого в Україні мосту “Стрімка Лань” (чи, може, “Лань, що біжить”). Отож, “лірично відступимо” від запланованого маршруту прямо перед ворітьми Кам’янець-Подільського замку.
Надворі злегка дощило, тому вирішили спіймати маршрутку, щоб комфортно і швидко дістатися до бажаного об’єкта – моста. Біля мене підсіла бабуся із щойно освяченим “віником”. Я не змогла втриматися перед спокусою попрохати в неї одненьку бруньку-котика, щоб з’їсти))) Хто раптом не знає – здійснення цього нехитрого обряду обдарує міцним здоров’ям на весь рік. Дивлюся, а бабуся зі своєї щедрості вже починає переполовинювати букет, щоб частину передати мені. Зійшлися на тому, що вона мені відламала невеличку гілочку (“тримай, дитинко”).
Під’їхали до ринку, що на проспекті Грушевського, де мали пересісти в ще один транспортний засіб, котрий перенесе нас до пункту призначення. На горизонті не виднілося жодного маршрутного таксі з потрібним нам номером на лобовому склі, тому не залишалося нічого іншого, аніж довіритись своїм двом. Побрели проспектом “на Чернівці”)))
Через якихось два з лишнім кілометри пішки вдалині (вдолині) уздріли його… Такого близького і досяжного.
Підійшовши ближче, вже могли розпізнати групу сміливців-зірвиголів, що вирішили перевірити свої нерви на міцність.
Такий краєвид відкривається перед очима кожного, хто наважився ступити на “тремтливий” міст:
Кинувши виклик страхові (зізнаюся, не очікувала, що мій буде таких великих розмірів), почимчикували (хто на емоціях, а хто в повному ступорі) наздоганяти наш маршрут.
Звернули за мостом вліво (якщо рухатись проспектом Грушевського “від Чернівців”) у перший-ліпший провулок, звідки продовжили своє полювання на кам’янецький стріт-арт. Негадано-неждано опинилися на території баз відпочинку – того старого зразка, що нагадали мені часи літніх таборів у шкільні роки. Душа радіє теплим променям сонця, що саме визирнуло з-поміж хмар, вухо вловлює такі знайомі мелодії а-ля “пісня року ’97”, а ніс не може натішитися ароматам свіжесенького шашличка, що доносяться десь від ріки Смотрич…
Так от – я ж про вуличне мистецтво)))
Підіймаємось вгору вулицею Лесі Українки повз невеликі будинки, оздоблені мозаїкою-вишиванкою.
Коло ботанічного саду, де Леся Українка змінює свій напрям з північно-східного на північний, ми занурилися в гущу “бетонних коробок” Панівецької вулиці – для побачення із моряком.
Чим може привабити напівзанедбана окраїна незнайомого (вже трішки знайомого) міста? П’ятиповерховим будинком на вулиці Лермонтова – володарем одразу двох витворів мистецтва просто неба.
Не поспішаючи (потомилися), поважною, але впевненою ходою, повертаємось до “грушевсько-проспектового” ринку, де безсоромний Подільський посеред головної вулиці переходить до більш відвертих розмов)))
І навіть жартує. Хто із читачів цієї статті (звертаюся до істинних пошановувачів бренду) коли-небудь зустрічав версію його назви кирилицею? Особисто я – вперше:
Дорогою до зупинки бусів-маршруток нам склали компанію тріо кам’янець-подолянок, що своєю привітною та жартівливою вдачею підійняли настрій ще вище. Вийшли із транспорту (доречі, більшість пасажирів здійснює плату за проїзд при виході) саме в тому місці, де зробили паузу для “ліричного відступу”.
*****
Замок
Отож, костел Святої Трійці (Тринітарський костел) – Замкова вулиця – Вірменський бастіон. Тут нас собі сподобав підстаркуватий собака, що й надалі супроводжував впродовж усієї прогулянки замком (і справді: спускався разом з нами в підвали криниць і темниць та підіймався на оглядові вежі).
Кам’янець-Подільська фортеця… Визирає з-за стін Міської брами.
Зі Старим містом поєднана мостом, що швидше нагадує високий кам’яний мур. Чи доводилось вам спостерігати міст, що збудований не впоперек, а вздовж ріки? Завдяки особливостям природного ландшафту саме тут міст постає дотичною між правим і, знову ж таки, правим берегом Смотрича.
Підходимо ближче: по обидві сторони від Замкового мосту спускаються кам’яні сходи, що ведуть до річки. Зліва знаходиться будівля колись діючої гідроелектростанції.
Наближаємось до фортеці…
Помічаю пару, що підійшла до вхідної брами і чомусь повернула геть, так і не зайшовши всередину. Річ у тім, що вхід до так званого Старого (є ще й Новий по-сусідству) замку відкритий, як з’ясувалося, лиш до 17:00 і на оглядини в нас мало залишитися всього-на-всього 10 хвилин. Втім жіночка з квиткової каси (вхідний квиток, між іншим, обійдеться у 20 грн., 2015) повідомила, що обмеження в часі стосується тільки самого моменту “входження” у внутрішній двір – мовляв, встиг зайти до вказаного часу – гуляй душа досхочу, за винятком хіба що замкового музею.
Лянцкоронська башта і, мабуть, єдині двері, в котрі з усіх можливих ми не заходили – музейні тому що)))
А ось і вхід до Малої Західної башти:
Вид на район Кам’янця-Подільського Польські Фільварки:
Отвори у стінах утворюють чудові “природні” рамки: Лянцкоронська та Комендантська вежі з “вікна” башти Рожанки і вежа Ковпак та Кармалюкова (Папська) з Тенчинської башти.
Внутрішній двір замку:
Від Білої (Ляської) – до Тенчинської:
Вниз сходами до колодязя під мурами Нової Східної вежі…
Обходимо Стару фортецю з північної сторони вулицею Папаніна – до руїн Нової фортеці.
Зручно розташувавшись на пагорбі, споглядаємо краєвиди Кам’янця-Подільського. Вечоріє…
В променях вечірнього сонця та дзеркалі вод Смотрича замок бажає вдалого повернення в Київ.
Перед від’їздом вирішили ризикнути – заскочили до привокзальної забігайлівки на вареники-пельмені. Після насиченого дня відварені напівфабрикати смакували по-особливому добре.
Символ Кам’янця-Подільського, жовтогаряче сонце, поволі прямує за небосхил, а ми – назад до столиці.
P.s.
Місто, де кішкам живеться найкомфортніше! Інакше, чому вони всюди, куди не глянь?)))
А яким ви знаєте Кам’янець-Подільський?