Тут я зустрілася із кольором морської хвилі віч-на-віч – без посередництва інтернет-ресурсів чи друкованої преси. Відчула глибину його запаху та ширину звуку, ніжність дотику та силу стихії, грайливу яскравість під променями сонця та бездонну темінь під сяйвом місяця…
Містечко Като Дарацо [Κάτω Δαράτσο] (“нижній” Дарацо), що зручно розташувалося на березі Критського моря, відчинило переді мною двері своєї гостинної оселі на початку серпня і дбало про моє хороше самопочуття до перших чисел вересня. Я оселилася в невеличкому Smart Home у свого друга та тітки за 5-7 хв. пішки до моря та 15-20 хв. на авто-маршрутці до Ханьї [Χανιά], місцевого обласного центру. Ось вигляд з вікна, який я спостерігала щоразу, коли за сніданком-обідом куштувала страви грецької кухні – море зовсім близько!
Дорога до моря вистелена невеличкими магазинами та дво-триповерховими готеле-хостелами в зелені, кожен третій з яких оснащений басейном. На перший погляд здається дивним розташування стількох басейнів за кілька метрів від шуму морської води! Але тут пропозиція лише задовольняє попит: навколо кожної блакитностінної “тари” з водою щодня збиралося більше відпочивальників, ніж на березі моря. Що ж – до бару з коктейлями все ж ближче)))
Одразу ж за хвойним парком, де запиленими доріжками різними темпами пересуваються бігуни, а на кожній сосні наспівує рій цикад, відкриваються краєвиди морського узбережжя.
Саме ця картинка найчастіше милувала мої карі очі тоді, як сонце пестило моє оголене тіло. Пляж – один із найдосяжніших від дому, з чистим світло-коричнюватим піском, морське дно – без різких перепадів глибини. Вода – не надто “схвильована”, втім інколи дозволяла високо підстрибувати на вершечках хвиль. Ця частина пляжу – не найпопулярніша, що означає можливість пливти з “великим розмахом” без остраху обдарувати ляпасом ні в чому не винного іноземного туриста чи місцевого (в другій частині серпня сюди на відпочинок збігаються греки).
Зі сходу пляж від сусіднього відділяє узвишшя, куди неодмінно варто піднятися – на вершечку капличка Агії Апостолі [Άγιοι Απόστολοι] (в критян взагалі звичка ставити каплички на березі), частину котрої можна за кілька хвилин трансформувати в залу для прийомів-святкувань, розмістивши столи та стільці, що слухняно очікують під стіною (зручно, наприклад, при організації весіль). Якщо спуститися ближче до лінії, де вода межує з каменем, можна натрапити на невеликі кратери, де ця вода збирається і відстоюється (запах ще той) – тут невдовзі збиратимуть морську сіль. Поверхня берега покрита таким собі чагарником, що своїми куполами вносить лепту в рельєфність ландшафту. З узвишшя відкривається прекрасний вид на невеличку бухту Агії Апостолі.
Пересуваючись піщаним узбережжям на захід, можна помітити, як доглянуті пляжі чергуються з покинутими, а пісок поступово доповнюється кольоровим каменем. Між іншим, пустий недоглянутий пляж може видатися дуже навіть моторошним місцем, особливо коли з ганку одинокої хатини, що тримається купи хіба на чесному слові, тебе погукає незрозумілою мовою (мій рівень розуміння грецької ще надто обмежений мінімальним набором лексики), проте зі знайомою інтонацією, немолодий уже Одіссей з кухлем, імовірно, пива – в такий момент розумієш, що для фото-відеорепортажу можна підшукати й більш сприятливе місце.
Область Ханья – пляжна майже по периметру. Будучи найзахіднішою часткою видовженого майже горизонтально Криту, омивається водами з трьох сторін: Критським морем [Κρητικό Πέλαγος] – на півночі, Іонічним морем [Ιόνιο Πέλαγος] – на заході, Лівійським морем [Λιβυκό Πέλαγος] – на півдні. Зі східної сторони (на півночі), де область Ханья межує з Ретимно, варту несе озеро Курна [λίμνη Κουρνά].
Найбільша кількість пляжів зосереджена на півночі острова, де наймасовіше розвивається туризм, те ж стосується й області Ханья – від невеликих бухточок до видовжених піщаних смуг, із сотнями інших відпочивальників чи з кількома поодинокими товаришами – кожен може підшукати щось на свій смак. Вичерпний список міститься в он-лайн чи паперових путівниках, я ж зверну увагу на найцікавіші з тих, котрі вдалося “випробувати”.
Дорогою від Ретимно до Ханьї першим на шляху трапиться селище Георгіуполі [Γεωργιούπολη]. Ми разом з пляжем маскуємося під кольори грецького прапора.
Недалеко від самого берега (близько 100 м) знаходиться невеличка церква Св. Миколая, до якої можна дістатися по скелястих виступах, що розрізають хвилі – нелегко у вітряну погоду.
Трішки ближче до Ханьї потішить пляжем селище Калівес [Καλύβες], що знаходиться на березі затоки Суда [Σούδα]. Вода тут прохолодніша, ніж, наприклад, в Като Дарацо, зате добре освіжає, хоча й досить людно, проте затишно. По ту сторону затоки на півострові Акротирі [Ακρωτήρι] знаходиться Міжнародний аеропорт Ханьї.
Три наступних фаворити північного узбережжя дозволяють роздивитися сусідній острівець Тодору [Θοδωρού], де розмножують рідкісних критських кіз крі-крі, з усіх можливих ракурсів. Селище Агія Маріна [Αγία Μαρίνα] на своєму сході пропонує піщаний пляж, втім довга (хоч і вузька) смуга морського дна біля берега вкрита каменем – що ж, непоганий масаж для стоп. Як на мене, чудове місце для усамітнення – зокрема, вранці тут малолюдно.
Дещо західніше в Агія Маріні, точно навпроти Тодору – піщаний пляж з надзвичайно м’яким піщаним морським дном, та у супроводі різноманітних таверн. Скоріш за все, ще при вході до прибережної території вам запропонують оплатити місце на лежаку – дуже зручно, оскільки за бажанням коктейлі-страви можна замовляти прямо до місця свого розташування на пляжі (час від часу коло вас прогулюватимуться такі собі пляжні офіціанти). Крім цього, в тавернах можна попрохати настільну гру “нарди”, таку популярну серед відпочивальників. Людно, переважно молодь. Можна пречудово покататися на хвилях.
Далі на захід – Малеме [Μάλεμε]. Пляж видовжений, пісок біля лінії води переходить в дрібну чорну гальку. Ми потрапили сюди в дуже вітряну погоду, що посприяла величезним хвилям. Я вперто намагалася увійти в море, але моїх 50 кг було недостатньо, щоб подолати силу удару водою. Через хвилину виявилося, що й вийти на берег нема можливості, бо вода хоч і не пускала всередину моря далі, аніж на два метри, проте й не дозволяла себе покинути. Кілька хвилин барахтання у воді біля берега – і мені сяк так вдалося визволити себе з морського полону: з носом, повним води, та купальником, повним дрібного чорного каміння. Смачно приготовані морепродукти стали гідною винагородою.
Неймовірно ніжна і м’яка морська вода в Фаласарні [Φαλάσαρνα] (від θάλασσα – море), що для мене постала представником крайньо-західних критських пляжів. Море й справді наче обіймає тіло, а пісок настільки приємно огортає стопи, що весь час хочеться торкатися дна. Пляж – густо заселений лежаками та їх “жителями”, а біля самої води красиві засмаглі греки вправно орудують дерев’яними ракетками. Я й собі спробувала зіграти в цей пляжний теніс – виявляється, ракетки досить важкі і щоб давати їм раду, потрібна практика й неабияка сила в руках.
Південний берег з Лівійським морем відкрила для себе в Агія Румелі після захоплюючих, хоч і виснажливих, шести годин прогулянки Самарійською ущелиною. Море, схоже, значно солоніше за Критське, що омиває північний берег острова, оскільки вода виштовхує тіло на поверхню зі значно більшою силою – сприятливі умови для тих, хто боїться глибини чи лише навчається плавати. Крім того, пляжі південного берега здебільшого розташовані в захищених від решти світу (вітру, зокрема) бухтах – рай для всіх, чия душа прагне усамітнення.
Замикає пляжне кільце області Ханья прісноводне озеро Курна, знаходиться недалеко від Георгіуполі. На перший погляд здається, що в озері дуже мілко, проте його глибина сягає більше 20 метрів. Озеро тішить око двома відтінками: всередині – темно-синій, зовні – бірюзове кільце (кажуть, через різні види водоростей, що його заселяють).
Пляжем безтурботно прогулюються гуси, тим часом озером наполегливо крутяться педалі катамаранів…
Який із пляжів західного Криту вам до душі?