З висоти київської багатоповерхівки приємно милуватися містом, що комфортно причаїлося під шаром снігу. За вікном – мороз, а в квартирі і на душі – тепло. Окрім вмонтованого опалення, зігрівають ароматна італійська кава і спогади про сонячний Крит.
Острів простягається із заходу на схід видовженим шматком суші, що зуміла піднятися над поверхнею морської води. Трьома ламаними лініями, що прямують майже вертикально, поділяється на чотири області: Ханья [Χανιά], Ретимно [Ρεθύμνη], Іракліо [Ηράκλειο], Ласіті [Λασίθι]. Саме область Ханья, найзахіднішу і найзеленішу (якщо довіряти супутниковим знімкам) на острові, я мала нагоду досліджувати.
Перш за все, це нескінченні “плантації” оливкових дерев: на рівнині чи вздовж найкрутішого гірського схилу, недалеко від морського узбережжя чи в глибині острова, – вони всюди. Не дарма Крит славиться на весь світ своєю оливковою олією! Мене навряд чи можна назвати великим експертом з олійної якості, але я з превеликим задоволенням смакувала страви, в чийому приготуванні вона брала участь.
В затінку оливкового дерева добре смакують критські вина.
До речі, найстаріше (або одне із) оливкове дерево у світі знаходиться саме тут, на острові, в селищі Ано Вувес [Άνω Βούβες] (область Ханья) – за різними даними йому від 2000 до 4000 років, і дерево все ще плодоносить. Розповідають, що вітки з цього дерева використовують для виготовлення вінків для нагородження переможців на олімпіаді.
Мабуть, на другому місці після оливок – апельсини. Добре пристосовані до місцевого клімату і дають хороші врожаї. Фреші з соковитих плодів – одне задоволення! Можуть рости як на приватних територіях садами, так і просто при дорозі. Те ж саме стосується гранатів – для мене було новим прогулюватися вулицею і натрапити на гранатове дерево, правда, плоди були ще зеленими, інакше обов’язково спробувала б на смак))) Що я таки скуштувала прямо з дерева, так це інжир. Власне, що це був інжир, я дізналася вже вдома, на той час я знала, що їм фрукт під назвою “сіка” [σύκο].
Зелень на карті – завдяки хвойним, чиїм ароматом наповнені парки й ліси. На численних соснах, як і на оливкових деревах, пальмах, заводять свої серенади цикади [τζιτζίκι]. Хоча серенадою їх пісню не назвеш – “вмикається” вона вранці і не вщухає протягом дня. Прогулянка парком може ввести в стан легкого трансу – те ще задоволення))), безперервне скрекотіння відбивається в мозку дивною “мелодією”. Ті звуки, що спершу видавалися різкими й неритмічними, раптом створюють заспокійливий ефект… Можна зіграти в гру “відшукай цикаду” – в маскуванні на корі дерева я ще не зустрічала їм рівних.
Вулички, вулиці, шосе – пальми, квіти, трави і алое в людський зріст… Кажуть, більшість пальм – не місцеві, їх транспортують на Крит дорослими саджанцями і “викладають” в різноманітні композиції.
Вершина зеленої (і не лише) творчості природи в області Ханья – це ущелина Самар’я, окраса Білих гір.
Столиця західної області Криту, місто Ханья, – теж наче загорнута в зелений хвойно-подарунковий папір.
Чудові види на Ханью та однойменну затоку відкриваються з пагорба на перешийку, яким під’єднаний до Криту півострів Акротирі [Ακρωτήρι]. Тут, біля церкви пророка Ілії [Προφήτη Ηλία], спочивають Елефтеріос Венізелос [Ελευθέριος Βενιζέλος], відомий грецький революціонер, та його син Софокліс [Σοφοκλής Βενιζέλος], обидва свого часу неодноразово посідали крісло прем’єр-міністра Греції. Разом із перехожими панорамою Ханьї має змогу любуватися увіковічений у статуї Спірос Кагіаледакіс [Σπύρος Καγιαλεδάκης], символ боротьби за приєднання Криту до Греції.
Музика цикад тепер переслідуватиме весь день… А чи доводилось вам її слухати?